17.02.2012р.

Повернення виконавчого документа стягувачу

Положення статті 47 Закону України "Про виконавче провадження"  (далі - Закон) встановлюють перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання.

Зокрема, це може відбуватись, якщо:

1) є письмова заява стягувача – в даному випадку стягувач позбавлений можливості повторно пред’явити виконавчий документ на виконання; при цьому, це єдиний пункт коментованої статті, коли при завершенні виконавчого провадження державний виконавець зобов’язаний виділити виконавчий збір в окреме провадження;

2) у боржника відсутнє  майно,  на  яке  може  бути  звернуто стягнення,  а  здійснені  державним виконавцем відповідно до цього Закону   заходи    щодо    розшуку    такого    майна    виявилися безрезультатними – на практиці даний пункт є одним з найчастіше застосовуваних державними виконавцями (якщо згідно відповідей реєструючих органів, а також перевірки майнового стану боржника за його місцем проживання майна, належного боржнику не виявлено виконавче провадження завершується саме згідно даного пункту);

3) стягувач  відмовився залишити за собою майно боржника,  не реалізоване під час виконання рішення; - після опису та арешту майна боржника, відбувається процедура його реалізації. В разі, якщо описане та арештоване майно на прилюдних торгах не було реалізовано, дане майно пропонується стягувачу в рахунок погашення боргу. Якщо стягувач відмовляється прийняти непродане майно в рахунок погашення боргу, воно повертається боржнику, а виконавче провадження завершується згідно коментованого пункту. Стягувач має право пред’явити виконавчий документ на виконання повторно.

4) стягувач перешкоджає провадженню  виконавчих  дій  або  не здійснив   авансування   витрат   на   організацію  та  проведення виконавчих  дій,  авансування  яких   передбачено   цим   Законом, незважаючи  на  попередження  державного  виконавця про повернення йому виконавчого документа – інколи даний пункт використовується для повернення виконавчого документа стягувачу з подальшою можливістю повторного пред’явлення виконавчого документа на виконання. Відбувається це приблизно так:

- державний виконавець надсилає лист стягувачу з вимогою авансувати витрати для проведення виконавчих дій (наприклад на розшук майна боржника, проведення експертної оцінки тощо).

- стягувач відмовляється від авансування витрат.

- державний виконавець повертає виконавчий документ стягувану без виконання.

            При цьому ми маємо: виконавчий збір не виділяється в окреме провадження (як це було б, при поверненні виконавчого документа за заявою стягувача згідно п. 1 коментованої статті); стягувач має право повторно пред’явити виконавчий документ на виконання (на відміну від того ж п. 1 коментованої статті); строки для виконання виконавчого документа (ст. 30 Закону) поновлюються. Якщо ж боржник розрахувався безпосередньо зі стягувачем після повернення виконавчого документа, стягувач може взагалі не пред’являти його на виконання. В даному випадку боржник «економить» (інколи - суттєво) не сплачуючи виконавчий збір, який, нагадую, складає 10% від суми боргу. Проте не все так просто. На місці державних виконавців я б не поспішав би застосовувати вищевказаний метод, оскільки він, якщо можна так сказати є «напівзаконним» і є всі шанси, що вказані маніпуляції з Законом можуть зацікавити прокуратуру.

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити  особу боржника,  з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи   (крім   випадків,   коли  виконанню  підлягають  виконавчі документи про стягнення аліментів,  відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом  чи  іншим  ушкодженням  здоров'я,  у  зв'язку з втратою годувальника,  а також виконавчі документи про відібрання  дитини, за  якими  мають  бути  стягнуті  кошти  чи  інше  майно,  та інші виконавчі документи,  що можуть бути  виконані  за  безпосередньої участі боржника) – на даний момент використовується рідко, оскільки згідно діючого законодавства державний виконавець зобов’язаний оголосити в розшук такого боржника і зупинити виконавче провадження;

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за  виконавчим  документом  має  передати  стягувачу,  або майно,  на  яке  необхідно  звернути  стягнення  з метою погашення заборгованості (крім коштів),  а  здійснені  державним  виконавцем відповідно  до  цього  Закону  заходи  щодо  розшуку  такого майна виявилися безрезультатними – про зазначений факт державний виконавець складає акт державного виконавця і виконавче провадження завершується;

7) боржник - фізична особа  (крім  випадків,  коли  виконанню підлягають    виконавчі   документи   про   стягнення   аліментів, відшкодування  шкоди,  завданої  каліцтвом  чи  іншим  ушкодженням здоров'я,  у  зв'язку  з  втратою годувальника,  а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно  боржника,  розшук  яких здійснювався органами внутрішніх справ,  не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку – пункт, що фактично дублює п. 5... див. коментар до п. 5 

8) коштів,  що надійшли від  реалізації  заставленого  майна, недостатньо  для  задоволення  вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом,  на підставі якого  звернуто  стягнення  на заставлене майно – у випадку, коли на виконання пред’явлено виконавчий напис або інший виконавчий документ, згідно якого необхідно звернути стягнення на конкретно визначене майно – в разі, якщо після реалізації такого майна коштів для повного погашення боргу недостатньо, виконавче провадження завершується саме згідно даного пункту. Якщо б заставного майна вистачило на повне погашення боргу, виконавче провадження підлягало б закінченню згідно пункту 8 статті 49 Закону у зв’язку з фактичним повним виконанням рішення;

9) наявна   встановлена   законом   заборона  щодо  звернення стягнення на майно чи кошти боржника,  якщо у нього відсутнє  інше майно  чи кошти,  на які можливо звернути стягнення,  а також щодо проведення інших виконавчих дій  стосовно  боржника,  що  виключає можливість виконання відповідного рішення – на практиці вказана ситуація зустрічається дуже рідко, тому даний пункт майже не застосовується.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, встановлених частиною першою статті 40 Закону, стягувачу повертаються не використані суми внесеного ним авансового внеску із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

За загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачеві не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 22 Закону. Bиключенням є повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача.